Конопля White Widow Заинск Бошки Шишки сатива

Ай, саламчик, братва! Мне скотина Серега на стенде одном показал закладки на мои глазки. Говорит, мол, это шишки марихуаны, жги с подругами и будет экстаз. Нахуй стендаль, подумал я, пока Серега мудацкий равный шоп не предложил.

Кто же я такой? Просто гопник нашего двора, который не боится депресняка и чекает всё сразу. Амфетамин в крови, ебашу как танк, да ещё и вместе с подружками. Такая отжигательная команда, никакие чувства и законы нам не мешают. Представь себе, браток, как мы однажды решили отбиться от наших тупых реальностей и купить пару шариков. Пошли нашим равным шопам по интернету, нашли того же Серегу, ну, да, он мошенник, но даёт добро. Скинули ему все пары и получили долгожданные шишки. Теперь я с подругами готова развеселиться в нашем подъезде! Затягиваюсь, и на сердце так греет... Ты знаешь, братва, как только дым стал заполнять наши лёгкие, все наши проблемы исчезли. Мы словно в другом мире, где нет проблем и тревог. Там только радость, смех и веселье.

Мои подруги Ангелина и Марина

Ангелина с первой затяжки уже валялась на полу и ржала так, что даже соседи пришли посмотреть, что там такое происходит. Марина, в свою очередь, чувствует себя королевой подъезда и начинает танцевать, словно нет завтра. Но, братва, знаешь суровую правду? Прошло всего несколько часов, а эффект начал спадать. Как же обидно, когда райское наслаждение проходит и реальность вновь прогрызает себе путь в сердце.

Это круговорот наркотической жизни, череда бесконечных ожиданий праздника и депрессивных солнц. Но чего-то всегда не хватает. И зависимость заново набирает силу, заставляя нас чекать новые закладки и искать новые амфетамины. Короче, парниша, позволь мне тебя предупредить: не втирай себе в голову, что этот путь приведет к счастью. Я прошла через все это, ебашила днем и ночью, но ничего хорошего из этого не вышло. Только потеря времени, друзей и самоуважения. И что я нашла в конце? Пустоту и разочарование. А вот если хочешь провести время по-настоящему отлично, приходи к нам, братва. Мы собираемся в парке, кайфуем от свежего воздуха и заряжаемся позитивом. Это настоящий экстаз, который длится всю жизнь.

Так что, братва, отложи свои глазки с закладками и зажги свою жизнь настоящим огнём!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...